|

Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними

Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними

Договорные отношения в современном украинском бизнесе достаточно просты. Договором признается соглашение двух или более сторон, направленное на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей. К сожалению, как таковых, серьезно проработанных договоров сегодня встречается очень немного. Мало кто из юристов компаний, особенно малых и средних, имеет достаточную квалификацию, чтобы составить профессионально подготовленный и оформаленный договор.

Какой двусторонний договор можно отнести к профессионально подготовленным и оформаленным?

В случае споров каждая из сторон двустороннего договора будет трактовать его спорные условия в свою пользу. Именно поэтому,  в первую очередь, договор должен соответствовать законодательству Украины, действующему на момент его заключения. Раздел II Гражданского Кодекса в своей Главе 52 устанаввливает само понятие договора и условия договора.  Не пытаясь охватить всю тему, хочу обратить внимание на положения статьи 637 ЦК. В ней предусмотренно то, как происходит толкование условий договора.
     1. Толкование условий договора осуществляется в соответствии со статьей 213 настоящего Кодекса.
     2. При толковании условий договора могут учитываться также типичные условия (типовые договоры), даже если в договоре нет ссылки на эти условия.
Таким образом, для понимания того, как же истолковывать условия договора, надо руководствоваться требованиями статьи 213 — Толкование содержания сделки
       1. Содержание сделки может быть истолкован стороной (сторонами).
     2. По требованию одной или обеих сторон суд может постановить решение о толковании содержания сделки.
     3. При толковании содержания сделки учитываются одинаково для всего содержания сделки слов и понятий, а также общепринятое в соответствующей сфере отношений значение терминов.
     Если буквальное значение слов и понятий, а также общепринятое в соответствующей сфере отношений значение терминов не позволяет выяснить содержание отдельных частей сделки, их содержание устанавливается сравнением соответствующей части сделки с содержанием других его частей, всем его содержанием, намерениями сторон.
     4. Если по правилам, установленным частью третьей настоящей статьи, нет возможности определить истинную волю лица, совершившего сделку, в расчет принимаются (выделено автором):
— цель сделки
— содержание предыдущих переговоров
— устоявшаяся практика отношений между сторонами
— обычаи делового оборота
— последующее поведение сторон
— текст типового договора
— другие обстоятельства, имеющие существенное значение
.

Поэтому, весьма интереной является судебная практика по признанию договоров недействительными. Публикуется ограниченный текст. Полный текст — здесь

----

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ . Узагальнення від 24.11.2008:   Практика розгляду судами цивільних справ  про визнання правочинів недійсними. 
     Невід'ємним елементом  ринкових   відносин   є   правочин   — найпоширеніший  юридичний факт,  з яким закон пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.  Термін «правочин»  є новелою  у  Цивільному кодексі України ( 435-15 ) 2003 р.  (далі — ЦК).
     Недійсності правочинів присвячений параграф 2 гл. 16 розд. IV (статті 215 — 236 ЦК ( 435-15 )); положення Господарського кодексу України  (  436-15  )  2003  р.  про  недійсність   господарського зобов'язання  (статті  207,  208);  окремі  норми  про недійсність правочинів   також   містяться   у   спеціальному    законодавстві (наприклад, у законодавстві про приватизацію, Законі від 12 травня 1991 р.  N 1023-XII ( 1023-12  )  «Про  захист  прав  споживачів», Законі  від  6  жовтня  1998  р.  N 161-XIV ( 161-14 ) «Про оренду землі» тощо).
     У зв'язку   з   появою   нових   формулювань,   підходів   та оцінювальних  категорій  у  новому  ЦК  (  435-15  )  між  ним  та спеціальним   законодавством   виникають   певні   колізії    щодо недійсності правочинів, а це призводить до неоднакового тлумачення і застосування судами законодавства у цій сфері. Зазначені фактори є  причиною  помилок,  що  допускають суди при розгляді спорів про недійсність правочинів,  тому  вивчення  та  узагальнення  судової практики вирішення спорів цієї категорії є необхідним.
     Мета узагальнення    -    проаналізувати    стан   справ   із застосуванням  судами  законодавства  при  вирішенні  спорів   про визнання правочинів недійсними,  виявити складні та спірні питання у судовій практиці й  законодавстві,  підготувати  пропозиції  для забезпечення  правильного  та  однакового застосування судами норм права,  а також усунення прогалин у законодавстві.  В узагальненні проаналізовано практику розгляду судами цивільних справ за 2007 р. про визнання правочинів недійсними згідно з положеннями нового  ЦК ( 435-15 ).
          Аналіз статистичних даних щодо розгляду судами  справ про визнання правочинів недійсними          за оперативними даними апеляційних судів України
     Статистичні дані,  надані  апеляційними судами,  свідчать про надходження на  розгляд  значної  кількості  справ  щодо  визнання правочинів  недійсними.  У 2007 р.  у провадженні судів перебувало 19,7 тис.  справ цієї категорії,  або 1,5% від загальної кількості цивільних  справ  позовного  провадження.  Із цієї кількості справ 257 — справи про визнання  правочинів  нікчемними,  або  1,3%  від загальної  кількості справ про визнання правочинів недійсними,  що надійшли на розгляд.
     Найбільша кількість справ про визнання правочинів  недійсними перебувала  у  провадженні судів областей:  Харківської — 6,7 тис. справ,  Житомирської — 3,6 тис.,  Дніпропетровської та Київської — 1,5 тис.;  найбільше справ про визнання правочинів нікчемними було розглянуто судами областей:  Дніпропетровської — 139, Луганської — 54  та Чернігівської — 14 справ.  Суди розглянули 14,1 тис.  справ про визнання правочинів недійсними, або 71,8% від кількості справ, що  перебували у провадженні.  Судові рішення ухвалено в 10,3 тис. справ,  або 73%  від кількості розглянутих справ.  Позовні  вимоги були   задоволені   у  8,3  тис.  справ,  або  81%  від  кількості розглянутих справ з ухваленням рішення.
     У структурі справ про визнання правочинів недійсними  основну частину  становлять  справи  про  визнання  недійсними  договорів. Минулого  року  суди  розглянули  13,1  тис.  справ  про  визнання недійсними   договорів,   або   92,9%   від   загальної  кількості розглянутих справ про визнання правочинів недійсними.
     Суди також  розглянули  91  справу  про  визнання   договорів неукладеними,  що  становить 0,6%  від кількості розглянутих справ про визнання правочинів недійсними.  Ухвалено рішення у  60  таких справах,  зокрема задоволено позовні вимоги у 45 рішеннях, або 75% від кількості ухвалених рішень.
     За позовами у справах щодо тлумачення змісту правочину суди у 2007 р.  розглянули 23 справи,  ухвалили 19 рішень, із яких позови задоволено в  16  рішеннях,  або  84,2%  від  кількості  ухвалених рішень.
     Значно меншу  кількість  у  структурі всіх справ про визнання правочинів недійсними становлять справи  про  визнання  недійсними односторонніх правочинів.  Загалом у 2007 р.  розглянуто 759 таких справ,  або 5,4%  від загальної кількості  розглянутих  справ  про визнання  правочинів  недійсними.  У  справах  цієї категорії було ухвалено 539 рішень,  зокрема із задоволенням позовних вимог — 318 рішень,  або 59%  від кількості ухвалених рішень.  У цій категорії переважну більшість — 644,  або 84,8%  від розглянутих  справ  про визнання  недійсними  односторонніх правочинів — становлять справи про визнання недійсними  заповітів.  Було  ухвалено  441  рішення, зокрема  263  про  задоволення  позовних  вимог,  тобто 59,6%  від кількості ухвалених рішень.
            Труднощі, що  виникають у судовій практиці у розрізненні поняття «правочин»   від суміжних понять
     Правочин — правомірна,  тобто не заборонена законом,  вольова дія   суб'єкта   цивільних   правовідносин,   що   спрямована   на встановлення,  зміну  чи  припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною  ознакою  правочину  як  юридичного факту.  Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК ( 435-15 ) та може бути спростована насамперед нормою закону,  яка містить  відповідну заборону.  Так,  наприклад,  якщо правочин про заставу нерухомого майна укладений письмово,  але  не  посвідчений нотаріусом,  то  його  правомірність  спростовується   ст. 577  ЦК ( 435-15 ).  Якщо особа склала заповіт,  але не  виділила  частини спадщини тому,  хто має право на обов'язкову частку, правомірність заповіту  частково  заперечується відповідним приписом ст. 1241 ЦК ( 435-15  ).  У  випадках,  прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.
     Доповнюючи положення про те,  що кожна  особа  має  право  на захист  свого  цивільного права у разі його порушення, у ст. 16 ЦК ( 435-15  )  міститься  досить  широкий  перелік  засобів  захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним.
     Недійсність правочину виникає  через  те,  що  дія  схожа  на правочин,  але  за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність  правочину  зумовлюється   наявністю   дефектів   його елементів:
     дефекти (незаконність) змісту правочину;
     дефекти (недотримання) форми;
     дефекти суб'єктного складу;
     дефекти волі — невідповідність волі та волевиявлення.
     Поява терміна  «правочин»  не  виключає  вживання  терміна  — «угода» у значенні домовленості між  щонайменше  двома  сторонами. Перший  із  них є більш широким і включає в себе терміни «договір» (згідно зі ст.  11 ЦК ( 435-15 )),  «угода»,  «домовленість».  Щоб запобігти  неоднаковому застосуванню норм про правочини у практиці судів,  слід зазначити, що договір та угода є тотожними поняттями, тому дво- і багатосторонні правочини є водночас як договорами, так і угодами,  а термін «домовленість» слід розуміти  як  договір  чи угоду,  якщо  така  домовленість  досягнута  з  дотриманням вимог, встановлених для укладення договору.
     ======.
     Узагальнення  підготовлене  до  друку суддями Верховного Суду України   Я.М.Романюком,   В.Й.Косенко  та  старшим  консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики З.П.Мельник.

© Яна Кондратюк, 2010

Опубликовал 29.09.2010. в разделе Судебная практика. Вы можете следить за ответами на эту запись через RSS 2.0. Вы можете оставить ответ или трекбек на эту запись

3 комментария для “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”

  1. Есть интересные моменты )

  2. Получается, что всегда можно придумать, почему не выпонять договор ((

Написать ответ



*

Последние комментарии

  • Яна: Если товар один и владелец один, то можно. Только зачем на одном товаре два названия? :)
  • Наталья: Здравствуйте. Если можно, ответьте пожалуйста на такой вопрос. Наше предприятие имеет две торговые марки...
  • Яна: Ну, думаю, что вы перегибаете палку :) Естественно, что в сети есть информация про обонятельные торговые марки....
  • Яна: Постаралась убрать )
  • Роман: Пускай засудят этих жлобов!

Реклама