За період існування незалежної України було створено розгалужену законодавчу базу у сфері регулювання відносин щодо використання об’єктів інтелектуальної власності, однак механізм захисту авторських і суміжних прав не завжди спрацьовує належним чином. У такому разі чи не єдиним ефективним методом боротьби з порушниками авторського права залишається захист прав у судовому порядку. Втім, більшість авторів не користується цією можливістю. Можна виділити низку основних причин такої пасивності авторів та правовласників.
Зареєструвати авторське право!
Телефонуйте 073 159 98 99 або напишіть у Viber чи Telegram
1. Необізнаність авторів та відсутність юридичного досвіду
Актуальною проблемою залишається юридична необізнаність самих творців об’єктів авторських прав. Інформаційний вакуум, який тривалий час спостерігався у цій сфері, спричинив ситуацію, коли автори не знають навіть базового обсягу своїх прав та не спроможні самостійно оцінити факт їх порушення. Наразі спостерігається поступове поліпшення ситуації. Зокрема, усвідомлення інтелектуальної праці як реального капіталу та актуалізація її цінності стають важливими стимулами для вивчення законодавчого забезпечення. Цьому сприяють активне висвітлення теми у ЗМІ, проведення профільними організаціями спеціалізованих семінарів, конференцій тощо.
2. Фінансовий тягар та витрати на судовий процес
Зазвичай автори не здатні самостійно захистити свої права на належному юридичному рівні. Лише поодинокі з них проходять усі етапи судового розгляду, набуваючи величезного досвіду та практичної кваліфікації. Більшість же після першого зіткнення із відповідачами, озброєними командами адвокатів, припиняють боротьбу. Більшість українських авторів не мають достатньо коштів на кваліфікований правовий захист, тоді як суб’єкти піратства спрямовують прибутки, отримані від несанкціонованого використання творів, саме на власну юридичну оборону.
3. Складність доказування та збору доказів порушення авторських прав
Надзвичайно складним є процесуальний збір доказів правопорушення. Часто відомості про доходи порушника може надати лише податкова служба, вимагати документацію щодо використання творів — органи прокуратури, а документувати інші докази — органи внутрішніх справ. Зазначені державні органи зазвичай перевантажені та не мають належних ресурсів для сприяння автору у зборі необхідної документальної бази. Звісно, позивач має право витребувати докази через суд, однак до моменту ухвалення відповідної ухвали порушники можуть приховати або знищити сліди правопорушення.
У цьому контексті порівняно з цивільним судочинством певні переваги надає кримінальний процес. За умов притягнення порушників до кримінальної відповідальності позивач звільняється від сплати судового збору при поданні цивільного позову в кримінальному провадженні, а тягар доказування вимог частково покладається на органи досудового розслідування та державного обвинувачення. Крім того, позивач отримує додаткові процесуальні гарантії забезпечення доказів. Зокрема, Законом передбачено: за наявності достатніх даних про вчинення порушення авторського права, за яке передбачено кримінальну відповідальність, органи досудового розслідування зобов’язані вжити заходів для розшуку та накладення арешту на примірники творів, щодо яких є підозра в контрафактності.
Порушниками авторських прав виступають як приватні суб’єкти господарювання, так і державні чи комунальні організації. Втім, урегулювати конфлікт із приватними підприємствами нерідко простіше. Свої протиправні дії державні та комунальні заклади нерідко виправдовують тим, що в затверджених кошторисах взагалі не передбачено видатків на виплату авторської винагороди (роялті). Тобто діяльність багатьох бюджетних установ (філармоній, театрів, телерадіоканалів) початково планується з порушенням авторських прав, а змусити їх укласти ліцензійні договори часто вдається лише в судовому порядку.
4. Недосконалість судової та правоохоронної систем щодо захисту авторських прав
Не менш важливою проблемою є недостатня матеріально-технічна та інформаційна база судів. За відсутності спеціалізованих судів справи розглядають суди загальної юрисдикції, де серед загального масиву кримінальних, цивільних та адміністративних справ позови про захист авторського права посідають далеко не першочергове місце. Суддям часто бракує спеціалізованої наукової літератури та практичного узагальнення для глибокого розуміння специфіки інституту інтелектуальної власності, що іноді призводить до помилкового вирішення спорів.
У судовій практиці трапляються неоднозначні рішення. Наприклад, рішенням одного з районних судів м. Києва автором телепередачі було визнано лише одну особу (керівника творчого колективу), попри те, що телепередача містила низку самостійних авторських творів (дизайн-студії, сценарій, музичний супровід тощо), кожен із яких мав свого автора. Крім того, телепрограма за Законом є об’єктом суміжних прав. У результаті такого рішення позивача (автора дизайну) було виключено з титрів, а його свідоцтво про державну реєстрацію авторського права на твір визнано недійсним.
Суттєві труднощі виникають і під час досудового розслідування. Слідчі нерідко позбавлені необхідного досвіду та методичних рекомендацій для всебічного розслідування таких правопорушень. Також правоохоронні органи не мають швидкого доступу до вірогідних інформаційних баз даних про законних правовласників та марковану ними продукцію.
Фактори, що ускладнюють розслідування справ:
— Відсутність системної практики розслідування злочинів у сфері авторського і суміжних прав;
— Брак цілісної та дієвої методики розслідування кримінальних проваджень цієї категорії;
— Недосконалість окремих норм спеціального законодавства;
— Постійне зростання кількості правопорушень та розширення переліку об’єктів інтелектуальної власності;
— Динамічний розвиток міжнародно-правового регулювання у цій галузі.
З огляду на це доцільним вбачається створення спеціалізованих баз даних та каталогів, які б містили відомості про законних правовласників (реквізити, перелік творів, номери ліцензійних договорів тощо). Це значно прискорило б і спростило процес доказування та витребування інформації органами досудового розслідування та судом.
Також необхідним є вивчення та імплементація позитивного досвіду розвинених зарубіжних країн, де ринок інтелектуальної власності та механізми його захисту сформувалися раніше. Це допоможе розв’язувати процесуальні проблеми, зокрема щодо доцільності застосування заходів кримінальної відповідальності за окремі види правопорушень.
5. Складності доказування та компенсації збитків
Найчастіше автори звертаються до суду з вимогами про виплату грошової компенсації. Зручність цієї форми захисту полягає в тому, що позивач звільнений від обов’язку доводити точний розмір завданих збитків — достатньо довести сам факт порушення майнових прав. Натомість для стягнення доходів, отриманих порушником, необхідно першочергово встановити та документально підтвердити обсяг цих доходів, що на практиці є вкрай складним завданням.
Водночас на шляху до реального отримання компенсації виникають перешкоди. Юридичні особи часто структурують свою діяльність таким чином, щоб у разі виникнення спору перекласти фінансову відповідальність на підставних фізичних осіб. Крім того, виграти справу в суді не завжди означає фактично одержати кошти. Наприклад, у справі за позовом до однієї з українських телекомпаній після ухвалення рішення про стягнення компенсації з’ясувалося, що на рахунках боржника відсутні кошти, що безпідставно затягнуло процес виконавчого провадження.
Зазначені обставини вказують на нагальну необхідність подальшого реформування судової системи, створення спеціалізованих судів з інтелектуальної власності та забезпечення їх належною науково-практичною базою, що вже довело свою ефективність у багатьох країнах світу.
Зареєструвати авторське право!
Телефонуйте 073 159 98 99 або напишіть у Viber чи Telegram
© Кондратюк І.В., 2026
