Із прийняттям у першому читанні 1 лютого 2011 року Верховною Радою України проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» № 6523 (далі — Проєкт Закону), у періодичних виданнях з’явилася недостовірна інформація щодо нібито запровадження «податку» на флешносії, диски та принтери.
Потрібна реєстрація авторських прав?
Зателефонуйте Патентному повіреному 073 159 98 99 або напишіть у Viber чи Telegram
Зокрема, засоби масової інформації зазначають, що ВРУ планує ухвалити закон, який фактично запроваджує податок на флешносії, диски, принтери, копіювальні та інші пристрої й матеріальні носії, під час застосування яких можливе здійснення так званого «репрографічного відтворення» творів.
Зазначене викликає обурення, оскільки помилкове тлумачення чинного Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) та Проєкту Закону представниками ЗМІ, а також масове поширення недостовірної інформації призводить до викривленого розуміння громадянами законодавства у сфері авторського права і суміжних прав, що надалі нівелює правосвідомість і, як наслідок, провокує порушення авторських прав.
Насамперед варто розвіяти міф про сплату «податків» на електронні носії та копіювальну техніку. Жодних податків за використання об’єктів авторського і суміжних прав шляхом відтворення або репрографічного відтворення ні чинним Законом, ні Проєктом Закону не передбачено, оскільки за таке використання сплачується виключно авторська винагорода (ч. 5 ст. 15 Закона).
Також представники ЗМІ у своїх публікаціях дійшли помилкового висновку, нібито репрографічне відтворення може здійснюватися за допомогою флешносіїв, дисків та принтерів. Це спричинило змішування юридичних понять «відтворення» та «репрографічне відтворення», які за своєю правовою природою є відмінними способами використання об’єктів авторського права і суміжних прав та здійснюються за допомогою різних технічних пристроїв.
Таке ототожнення понять призвело до викривлення змісту законодавчих норм. Ухвалення Проєкту Закону фактично не вносить глобальних новел щодо відтворення та репрографічного відтворення, адже сплата винагороди (а не податку!) за використання так званих «чистих носіїв» (флешки, диски, касети) та записувальних пристроїв (відео-, фотокамери, телефони, сканери) здійснюється в Україні з моменту прийняття Закону України «Про авторське право і суміжні права» 1993 року.
Правове регулювання зазначених правовідносин за чинним Законом
Так, у статті 1 Закону чітко розділено поняття:
«Відтворення» — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми (музичні твори) в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер;
«Репрографічне відтворення» (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному або зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку зчитує комп’ютер.
Обидва ці поняття відповідно до статті 15 Закону є самостійними способами використання об’єктів авторського права і суміжних прав. За будь-яке використання об’єктів авторського права і суміжних прав (згідно з ч. 5 цієї ж статті) автор або інша особа, яка має авторське право, має законне право вимагати виплати авторської винагороди.
За загальним правилом це означає, що суб’єкт, який здійснює відтворення або репрографічне відтворення, зобов’язаний сплачувати авторську винагороду (роялті), а не податок, як помилково стверджують у ЗМІ.
Відмінність між відтворенням та репрографічним відтворенням
Відмінність між цими двома поняттями є принциповою та очевидною:
Відтворення передбачає виготовлення копій об’єктів авторського права та (або) суміжних прав в електронній формі чи їх запис для зберігання, який зчитується комп’ютерною технікою. Тобто відтворення здійснюється за допомогою звукозаписувальної та відеоапаратури, радіоприймачів із функцією запису, телевізійних приймачів, з’єднаних із записувальним обладнанням, а також за допомогою носіїв інформації (аудіо- та відеокасети, флешносії, оптичні диски тощо).
Об’єктом відтворення можуть бути як музичні й літературні твори (об’єкти авторського права), так і виконання, зафіксовані у фонограмах чи відеограмах (об’єкти суміжних прав). Обов’язковим елементом відтворення є електронна форма зберігання інформації.
Репрографічне відтворення — це копіювання оригіналу або примірника письмового чи іншого графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами (наприклад, за допомогою ксерокса), що виключає запис в електронній формі. Статтею 22 Закону передбачено вільне репрографічне відтворення примірників твору бібліотеками та архівами, у всіх інших випадках репрографія здійснюється з обов’язковою виплатою авторської винагороди.
Таким чином, репрографічне відтворення стосується лише письмових чи графічних творів і є, по суті, класичним ксерокопіюванням на паперових носіях.
Чинним Законом чітко розділено та передбачено виплату винагороди як за репрографічне відтворення (ч. 5 ст. 15 Закону), так і за відтворення об’єктів авторського і суміжних прав (ч. 4 ст. 42 Закону).
Особливості репрографічного відтворення та новели Проєкту Закону
Недоліком правового регулювання репрографічного відтворення у чинному Законі є відсутність чітко регламентованого механізму виплати авторської винагороди, що обмежує майнові права авторів та ускладнює реалізацію їхнього права на отримання належних відрахувань.
Натомість Проєктом Закону пропонується уточнити визначення «репрографічного відтворення» та доповнити Закон статтею 25-1, у якій детально прописано порядок виплати авторської винагороди через уповноважені організації колективного управління (ОКУ), що покладається безпосередньо на виробників та імпортерів відповідного обладнання і матеріальних носіїв.
Зокрема, особи, які здійснюють репрографування, зобов’язані надавати ОКУ відомості, необхідні для збору та розподілу коштів. Виробники та імпортери обладнання здійснюють виплату винагороди у формі відсоткових відрахувань від вартості обладнання чи носіїв під час їх реалізації або митного оформлення.
Правовий режим відтворення творів у приватних цілях
Відповідно до статті 42 Закону допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів та виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання та матеріальних носіїв.
Розміри таких відрахувань затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 року, а порядок здійснення відрахувань регламентовано спільним Наказом Міністерства освіти і науки України, ДКРП та ДПА України № 780/123/561 від 24.11.2003 року.
Отже, норми Проєкту Закону не є новелами або нововведеннями — вони лише деталізують та вдосконалюють механізм виплати винагороди, що діє в Україні вже понад 18 років. Зміни не призведуть до «тінізації» ринку ІТ-технологій чи здорожчання техніки, а лише забезпечать захист законних інтересів правовласників.
Зарубіжний досвід колективного управління правами
У провідних країнах світу збір винагороди за відтворення та репрографічне відтворення успішно здійснюється протягом багатьох десятиліть. Найефективнішою організацією у сфері репрографії є KOPINOR (Норвегія) — засновник Міжнародної федерації організацій з прав на відтворення (IFRRO).
Позитивним є також досвід таких організацій, як CCC (США), CLA (Велика Британія), VG WORT та VG BILD-KUNST (Німеччина), KOPIOSTO (Фінляндія). Стрімкий розвиток цифрових технологій вимагає від України адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів для забезпечення ефективного захисту інтелектуальної власності.
Як зареєструвати авторське право?
Зателефонуйте Патентному повіреному 073 159 98 99 або напишіть у Viber чи Telegram
© И.В. Кондратюк 2011
