Проблема збору організаціями колективного управління майновими правами (далі — ОКУ) винагороди за використання мовниками музичних творів з текстом або без тексту стає однією з найактуальніших, і її рішення слід здійснювати через внесення відповідних змін до спеціального законодавства про авторське право та суміжні права. Приводом для написання цієї статті став аналіз практики вирішення спорів між правовласниками, користувачами музичних творів та ОКУ, яка є дещо суперечливою. Протягом 2007—2008 років господарські суди України розглянули кілька вкрай важливих для розуміння зазначеної вище судової практики застосування норм Закону «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII (далі — Закон).
Реєстрація авторських прав – правильне рішення!
Винагорода за використання
Використання цілісних музичних творів шляхом їх публічного оповіщення становить діяльність переважної більшості радіостанцій у всьому світі. Але твердження, що шляхом публічного повідомлення радіостанції рекламують певні музичні твори та осіб, які виконують. І тим допомагають продавати музичні альбоми, а отже, не повинні платити за переваги, що створюються таким публічним оповіщенням, спростовується! Адже шляхом публічного оповіщення музичних творів радіостанції отримують доходи від продажу рекламного часу, продавати який, у свою чергу, допомагає те саме публічне повідомлення популярних музичних творів. Отже, сплата винагороди використання музичних творів шляхом їх публічного оповіщення є обов’язковою. Однак перед радіостанціями постає проблема визначення суб’єктів і реєстрації авторського права. (Композиторів, авторів тексту пісні або їх правонаступників). Від яких вони мають отримувати дозвіл на використання об’єктів авторського права – музичних творів. І яким вони мають сплачувати винагороду за таке використання. В основному автори самостійно не реалізують зазначені правомочності, а уповноважують ОКУ діяти від їхнього імені та здійснювати як юридичні, так і фактичні дії на користь правовласників.
P.S. Якщо Вам потрібна реєстрація авторських прав, перейдіть на інший наш сайт — https://tm.ua/ua/registratsiya-avtorskikh-prav.html
Музичні твори активно використовуються не тільки радіостанціями, а й телевізійними каналами. Станом на сьогодні отримали ліцензію Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та ведуть мовлення такі музичні телеканали: М1, М2, Ентер-music, O-TV, Star-TV, MTV-Ukraine, Biz-TV, Music-Box Ukraine, Smash -TV. Мають музичні блоки та інші телевізійні канали, які за програмною концепцією не є суто музично-розважальними (Maxxi-TV, телеканал Gamma, TBi, К1 та К2 тощо). Відеоматеріали та права на включення музичних відеокліпів до музично-розважальних програм купуються за рахунок телевізійних каналів у правовласників (Ukrainian Records \ Universal, Comp Music EMI, Odyssey \ Warner, Majors Music \ Sony та ін.)
Суттєвою умовою договорів про надання музичних відеокліпів та прав на їх включення до програм телевізійного мовника шляхом публічного повідомлення є обов’язок телеканалу – ліцензіата отримати в будь-якій організації з колективного управління авторськими правами або в будь-якого іншого власника авторських прав дозвіл на публічне повідомлення та сплату винагороди за кожне публічне повідомлення музичних творів з текстом або без тексту, що входять як складова частина до аудіовізуального твору (музичного відеокліпу), або в будь-якій організації по колективному управлінню суміжними правами зі сплати винагороди за кожне повідомлення виконання фонограм та відеограм, які входять як складова частина в аудіовізуальний твір (музичного відеокліпу). Отже, укладання договорів з організаціями колективного управління майновими правами авторів, виконавців, виробників фонограм є обов’язковою умовою для здійснення загального запису музичних творів засобами радіо та телебачення.
Діяльність організацій колективного управління
Суть діяльності ОКУ зі співпраці з теле- і радіо мовниками полягає в наступному. Організація колективного управління майновими правами авторів на музичні твори від імені правовласників, включаючи зарубіжних, надає користувачеві (телеканал чи радіостанція) право / невиключну ліцензію / на публічне повідомлення (шляхом передачі в ефір, через супутник або кабелем) оприлюднених творів в Україні на території мовлення користувача, визначеної ліцензією на мовлення Національної ради України, що належать до репертуару ОКУ, а користувач зобов’язується виплачувати авторам авторську винагороду (роялті) за ОКУ. Обов’язком користувача за таким договором є ведення користувачем точного обліку творів та їх авторів та після закінчення кожного кварталу, в якому здійснювалося публічне повідомлення творів з репертуару організації колективного управління, надати ОКУ звіт про публічно повідомлені твори за формою, наведеною у додатку до договору. > Особливо прискіпливо мовленнєвим необхідно ставитися до так званого репертуару ОКУ, оскільки він містить інформацію про те, про які саме музичні твори яких конкретно авторів надана невиключна ліцензія на публічне повідомлення. Наприклад, у ліцензійному договорі ОКУ ДП «УААСП» репертуар визначено як будь-які оприлюднені твори, за винятком тих творів, які виключені авторами чи правонаступниками з репертуару ДП «УААСП». Зорієнтуватися самостійно у переліку творів, правовласники вилучили з колективного управління певної організації користувачеві важко. Оскільки організації колективного управління авторськими правами зазвичай не повідомляють кожного конкретного користувача, з яким укладено ліцензійний договір, список творів, вилучених з колективного управління, а в кращому випадку розміщують його на своєму сайті, нерідкі судові суперечки між правовласниками, користувачами та ОКУ щодо наявності повноважень на надання на колективній основі права публічного оповіщення певних музичних творів.
Судова практика
Показовими судовими суперечками у 2007 р. стали справи за позовами ТОВ «Українська музична видавнича група» до ТОВ «ТРО Російське радіо – Україна» та ТОВ «Українська музична видавнича група», до ТОВ «ТРК «Медіа маркет» про заборону вчинення дій за участю двох ОКУ як третіх осіб (третьою особою на стороні позивача була ОКУ асоціація «Будинок авторів музики в Україні», третьою стороною на боці відповідачів — ДП «УААСП»). Суть суперечок така. Позивач вимагав від відповідачів припинити публічне повідомлення без дозволу та договору з Асоціацією «ДАМвУ» та без виплати авторської винагороди Асоціації «ДАМвУ» (уповноважене позивачем ОКУ) музичних творів (пісень) за певним переліком, а також зобов’язати відповідачів виплатити позивачу компенсацію у сумі 600000 грн. та 525000 грн. відповідно.
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що: 1) позивач на території України є володарем виняткових майнових авторських прав на згадані твори; 2) позивач уклав з Асоціацією «ДАМВУ» договір за яким Асоціація «ДАМвУ» як ОКУ прийняла в управління виключні майнові авторські права, що належать позивачу, в тому числі і на надання дозволів на використання творів та збору авторської винагороди, тоді як позивач зберіг за собою право самостійно контролювати дотримання його авторських прав третіми особами. та самостійно захищати свої права; 3) між відповідачами та ДП «УААСП» як ОКУ укладено ліцензійні договори, за якими відповідачі отримали дозволи на використання музичних творів, що є предметом спорів, та повністю сплатив належну авторську винагороду за їх використання шляхом публічного оповіщення; ) позивач листами повідомив ДП «УААСП» про виключення спірних творів з колективного управління ДП «УААСП» та про заборону з 1 січня 2006 р. видавати дозволи на використання творів, права на які належать позивачу; 5) офіційно твори, що є предметом цих спорів , Не виключено з управління ДП «УААСП»; 6) станом на 7 серпня 2006 року відповідачами сплачено авторську винагороду за використання спірних творів відповідно до їх договорів з ДП «УААСП»; 7) позивач не звертався до ДП «УААСП» з приводу отримання належної йому авторської винагороди. Отже, причиною суперечок є питання щодо розмежування сфер діяльності ОКУ.
Відповідно до частин 3 і 4 ст. 48 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб’єктами авторського права та (або) суміжних прав на підставі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі і про взаємне представництво інтересів. Одночасно за змістом п. “в” ч. 7 ст. 48 Закону є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами та осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті. Йдеться про обов’язок ОКУ надавати ДДІС відомості про управління майновими правами осіб, які не передали організації повноваження. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 49 Закону суб’єкти авторського права та (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, у тому числі на збір винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їх творів та об’єднання суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати виключення своїх творів та об’єктів суміжних прав із дозволів на використання, що надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об’єкти.
Системний аналіз норм свідчить про наявність особливостей правового регулювання діяльності органів колективного управління з управління авторськими правами порівняно із загальними нормами (ст. 15 ЗУ «Про авторське право та суміжні права»). Таким чином законодавець враховує специфіку діяльності та організацій телерадіомовлення, яка полягає у постійному використанні великої кількості різних об’єктів авторського права, що викликає складності при визначенні кола суб’єктів авторського права, та у необхідності дотримуватися їх прав (враховуючи значну кількість творів та їх авторів; необхідність встановлення всіх авторів кожного твору (його складової частини), необхідність з’ясування особи належного суб’єкта авторського права щодо кожного твору; наявність іноземних суб’єктів авторського права; можливість передачі авторського права його суб’єктом іншій особі тощо).
За таких обставин апеляційний господарський суд встановив, що факт використання відповідачем спірних творів на підставі діючих ліцензійних договорів з ДП «УААСП» як організацією колективного управління; факт належної сплати відповідачами авторської винагороди відповідно до умов зазначених договорів. У тому числі й за використання спірних творів. Відсутність факту вилучення спірних творів, дозвіл на використання яких відповідачам надано ДП «УААСП». Зважаючи на відсутність відповідного рішення ДП «УААСП», оцінка правомірності дій якого з цього приводу знаходиться за межами зазначених позовів, а також враховуючи фактичні дати написання та альтернативний та неконкретизований зміст листів позивача на адресу ДП «УААСП» (відсутня індивідуалізація об’єктів авторського права), та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях відповідачів провини як обов’язкового елемента складу цивільного правопорушення та у зв’язку з відсутністю з боку відповідача порушення авторських прав позивача ухвалив правомірне рішення про повну відмову у позові. При цьому позивач не втратив права на отримання сплаченої відповідачами авторської винагороди за ДП «УААСП» та на виключення спірних творів із дозволів на використання, що надаються ДП «УААСП» (див. постанови ВГСУ у справах № 20/570 та № 20/571 від 2 жовтня 2007 р. (arbitr.gov.ua/docs/28_1709920.html та arbitr.gov.ua/docs/28_1709922.html)).
Інша позиція
Сам лише факт укладання ліцензійного договору між телерадіо мовникам та організацією колективного управління майновими правами авторів не є гарантією, що користувач уникне небажаних позовів від суб’єктів виняткових прав на твори, на використання яких телерадіо мовників отримав дозвіл від ОКУ. Таке припущення підтверджується і матеріалами іншої господарської суперечки щодо використання мовником музичних творів на підставі ліцензійної угоди з ОКУ. Цікавим для розуміння судової практики цієї категорії господарських спорів є факт, що сумлінним діям мовника – користувача, аналогічним за своїм цивільно-правовим змістом поведінці відповідачів за наведеними вище суперечками, господарський суд дав абсолютно протилежну оцінку.
Суть цієї суперечки така. ТОВ «Чесна музика» звернулося з позовом до ТОВ «Нова хвиля» (радіостанція «Шарманка») із позовом про стягнення компенсації за порушення виняткових майнових авторських прав на музичний твір із текстом. Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено (матеріали спору цитуються за інформацією, взятою з єдиного державного реєстру судових рішень України www.reyestr.court.gov.ua): 1) позивачу було передано права від інших суб’єктів авторського права на використання певних творів, т.ч. спірного музичного твору, який відповідач використав шляхом публічного оповіщення на радіо «Шарманка», а також право третім особам забороняти позадоговірне використання цих музичних творів; 2) факт використання відповідачем спірного музичного твору зафіксовано актом фіксації порушення авторських прав; 3) позивач повідомив Всеукраїнську громадську організацію «Автор» про виключення з колективного управління спірного твору; 4) між відповідачем та Всеукраїнською громадською організацією «Автор» як організацією колективного управління укладено договір на виплату винагороди за використання творів при здійсненні господарських операцій, згідно з яким відповідач щомісяця виплачує авторську винагороду (роялті) за використання музичних творів.
Проте на відміну від попередніх постанов Київського апеляційного господарського суду (у справах № 20/570 та № 20/571), які відмовили у задоволенні позовів володаря виняткових майнових прав на музичні твори на На території України, на цей раз суд зазначив, що сам по собі факт збору винагороди за повідомлений відповідачем спірний твір не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати компенсації, оскільки згідно з умовами договору відповідач не повинен сплачувати винагороду на користь третьої особи, а третя особа у відсутності права на збір винагороди за сповіщений музичний твір у разі, коли відповідачем було укладено відповідний авторський договір чи договір про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, тобто. коли відповідачем був забезпечено використання твори без заподіяння шкоди авторським правам. Отже, незважаючи на наявність укладеного договору між користувачем та ОКУ про надання дозволу на використання об’єктів авторського права та сплати винагороди за таке використання, користувач зобов’язаний самостійно укладати договори про надання дозволу на використання об’єкта авторського права з кожним із правовласників, об’єкти авторського права яких він має намір використовувати шляхом публічного оповіщення радіо чи телебачення. Такий підхід суперечить принципам діяльності ОКУ, викладеним у ст. 49 ЗУ «Про авторське право та суміжні права». До функцій ОКУ належить укладення договорів про використання прав, переданих в управління на основі повноважень, отриманих від суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав. Умови цих договорів мають відповідати положенням статей 31-33 цього Закону. Тобто метою укладання договору між ОКУ та відповідачем було забезпечення використання музичних творів без шкоди авторським правам, у тому числі спірного твору.
Факт неотримання ОКУ повноважень від правовласника на управління спірним твором не може ставитися у провину користувачу, який не знав і (як говорить постанова) не був проінформований ні правовласником, ні ОКУ, який отримав право використовувати спірний твір від особи, позбавленої повноважень керувати майновими правами на спірний твір. За логікою ухвали господарського суду апеляційної інстанції, замовнику не залишалося нічого іншого, як укладати договори про використання об’єктів авторського права з кожним правовласником, що, по-перше, з огляду на специфіку господарської діяльності мовника є вкрай складним завданням, по-друге, ставить під питання доцільність існування інституту колективного управління майновими правами авторів та суб’єктів суміжного права як такого.
Викладене, однак, не слід сприймати як заклик до укладання договорів з багатьма ОКУ майновими правами на кожен вид об’єктів авторського права (наприклад, музичних творів з текстом або без), які телерадіомовників використовує у господарській діяльності. Вступаючи в договірні відносини з кількома ОКУ (використання музичних творів шляхом їх публічного оповіщення), користувач може поставити себе в становище невигідніше, ніж ймовірність бути відповідачем в одній із судових справ. По-перше, виникає необхідність відраховувати кожній організації колективного управління певний відсоток від валових доходів, одержаних від діяльності, при здійсненні якого відбувається використання музичних творів, є економічно невигідним. По-друге, у цих організацій колективного управління може виникнути конфлікт за обсягом репертуару кожного з них, який фактично використовується телемовником, а отже, може суттєво скоротити перелік музичних творів, які користувач може вільно використовувати, а сам телеканал чи радіостанцію зробити фактичним заручником конфлікту конкуруючих ОКУ. Враховуючи викладене, доцільно укладати один ліцензійний договір з певною ОКУ та вимагати від контрагента письмово повідомляти про зміст репертуару такої ОКУ, а також про кожен факт вилучення з цього репертуару музичних творів певних суб’єктів виняткових майнових авторських прав, що забезпечить стабільну діяльність телерадіомовлення передумов для отримання небажаних позовів.
Закордонний досвід
Заслуговує на увагу досвід РФ з реалізації прав авторів музичних творів в основних сферах використання музики, в т.ч. радіо та телебачення. Відповідно до ст. 1244 ДК РФ є шість сфер колективного управління майновими правами авторів, у яких передбачається державна акредитація організацій з управління правами на колективній основі та дозволяється діяльність акредитованих організацій на користь усіх правовласників, у т.ч. та тих, з якими не укладено договори на представництво інтересів. Тобто діючим ДК РФ прямо передбачена можливість надання такими організаціями користувачам невиключних ліцензій на використання музичних творів з текстом або без тексту, які не передані правовласником, в управління цієї організації. До однієї з таких сфер, де дозволяється т.зв. розширене управління відноситься управління винятковими майновими правами на опубліковані музичні твори (з текстом або без) та уривки музично-драматичних творів щодо їх публічного виконання, повідомлення в ефір або кабелем, в т.ч. шляхом їхньої ретрансляції. Така увага до реалізації прав на музичні твори на колективних засадах, на думку О. Тучкової, зумовлена об’єктивною необхідністю, оскільки організації, які здійснюють публічне виконання, та телерадіомовні компанії зацікавлені у можливості використання значного репертуару та у спрощених системах «очищення» прав (див. Про .Тучкова «Музичні твори як об’єкти авторського права та їх правова охорона», ІС. Авторське право та Сумежні права; № 1, 2008 с.27-28). Характерною особливістю здійснення розширеного колективного управління майновими правами на музичні твори в частині їх використання шляхом публічного повідомлення на радіо та телебаченні в РФ є положення, що таке управління здійснюється однією акредитованою організацією колективного управління, що виключає суперечки між організаціями колективного управління щодо репертуару та надає можливість замовнику цілком легально використовувати всі опубліковані музичні твори без необхідності постійно звірятися з репертуаром обраної організації колективного управління.
Крім того, існує негативний, з точки зору захисту прав правовласників та користувачів, досвід функціонування кількох організацій колективного управління, які заявляють про представництво всіх правовласників у певній сфері розширеного управління. На мою думку, щоб уникнути судових спорів та подальшого винесення абсолютно протилежних судових рішень у аналогічних справах на законодавчому рівні, необхідно передбачити можливість розширеного колективного управління у сфері управління винятковими майновими правами на оприлюднені музичні твори (з текстом чи без), розробити критерії щодо ОКУ, яка отримає можливість здійснювати таке розширене управління, внести відповідні зміни до спеціального законодавства.
© Яна Кондратюк, 2011
